«І в прийдешній час багато пастирів і віруючих несуть скорботи й вигнання, але не погоджуються на гріх,
хоча, звершивши злочин проти віри й моралі, вони мали б покій і зовнішні блага».
(Священномученик Онуфрій)
01 червня Харківська єпархія відзначає пам’ять новомучеників і сповідників Слобідського краю, святих, які захищали Християнство на нашій землі, утверджували в народі віру, благочестя і прийняли за це мученицьку смерть від безбожної влади.
До початку XX ст. здавалося, що епоха великого мучеництва, яка охопила перші століття християнської історії, залишилася назавжди в минулому. Хоча в історії регулярно траплялися рецидиви гонінь на Церкву, все ж вони не були настільки масштабними, як в перші століття християнства. Тому довгий час подвиг мучеництва асоціювався з подіями давно минулих днів. Однак XX століття явило світові нові, багато в чому безпрецедентні гоніння на Церкву.
Гоніння на Православну Церкву в радянській Україні в період 1920-30-х рр. та репресії радянської влади проти православної ієрархії, духовенства та віруючих 1930-х рр. були найкривавішими та наймасштабнішими за все ХХ ст. У 1920-х рр. – першій половині 1930-х рр. переслідувань не вдалося уникнути жодному з православних ієрархів і більшості духовенства Православної Церкви в УРСР.
Репресії 20-50-х років ХХ століття, наче снігова лавина, скинули нашу землю, змітаючи на своєму шляху тисячі невинних жертв. Серед подвижників Слобідського краю слід згадати безстрашних сповідників Православної віри, священномучеників архієпископа Олександра (Петровського), архієпископа Онуфрія (Гагалюка), митрополита Костянтина (Д’якова), архієпископа Інокентія (Тихонова) та незчисленний сонм іноків, священнослужителів та мирян, які у роки репресій віддали свої життя для слави Церкви Христової. Своєю сповідницькою кров’ю та праведним життям вони засвідчили істинність Православ’я та зруйнували страшну пекельну змову проти нашого православного народу.
Підготовка до прославлення Собору нових святих Слобожанщини розпочалася наприкінці радянського періоду, коли в 1988 року митрополит Харківський Никодим (Руснак) вирішив знайти постраждалих за Христа за часів репресій на території Слобожанщини. Заручившись підтримкою патріарха, він розпочав пошуки. Коли було зібрано та проаналізовано всі необхідні матеріали, святкування було встановлено 22 червня 1993 року Священним Синодом Української Православної Церкви в день місцевої канонізації подвижників Харківської єпархії як Собор новомучеників та сповідників Слобідського краю. Чин прославлення відбувся 3–4 липня того ж року у Благовіщенському кафедральному соборі міста Харкова під час відвідин Митрополита Київського та всієї України Володимира (Сабодана). Службу й акафіст Слобожанським новомученикам склав владика Никодим (Руснак) того ж року.
1 червня 1993 року з благословення Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, та завдяки працям приснопам’ятного Високопреосвященнішого митрополита Харківського та Богодухівського Никодима новомученики Слобожанського краю були прославлені цього дня, бо мученики своїм життям та своєю кров’ю засвідчили вірність Христу та його Церкві. І тому апостол Павло в одному зі своїх послань писав: «Бо я впевнений, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Начала, ні Сили, ні сьогодення, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні інше якесь творіння не може відлучити нас від любові Божої у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8:38–39).
Ця дата чудова для нашої Церкви ще тим, що це перші канонізовані новомученики на території всього колишнього СРСР.
В офіційному календарі Української Православної Церкви святкування названо так: «Свщмчч. Костянтина, митр. Київського (1937), Онуфрія, архієп. Курського та Обоянського, першого єпископа Криворізького (1938), Олександра, архієп. Харківського (1940) та всіх новомучеників Слобідського краю».
До Собору новомучеників і сповідників Слобідського краю, які до кінця сповідували свою віру, увійшли:
Священномученик Костянтин (Д’яков), митрополит Київський, екзарх України, 1864 року народження. Керував Харківською єпархією з 21 вересня 1924 р. по 9 серпня 1934 р. Помер у в’язниці 10 листопада 1937 року.
Священномученик Онуфрій (Гагалюк), архієпископ Курський та Обоянський, у миру Антоній Максимович. Народився 02.04.1889 року в Люблінській губернії, розстріляний у Хабаровському засланні 1 червня 1938 року.
Священномученик Олександр (Петровський), архієпископ Харківський та Охтирський, 1859 року народження. Керував Харківською єпархією з 20 червня 1937 р. Помер 24.05.1940 року у тюремній лікарні №1 м. Харкова, мощі зберігаються у Благовіщенському соборі міста.
Священномученик Анатолій (Грисюк), митрополит. Керував Харківською єпархією з 5 грудня 1934 р. по 17 лютого 1935 р. Розстріляний.
Священномученик Інокентій (Летяєв), архієпископ Харківський, 1882 року народження. Керував Харківською єпархією з 17 лютого 1935 р. по 26 липня 1936 р. Розстріляний 23 січня 1937 року.
Священномученик Інокентій (Тихонов), архієпископ Вінницький. Керував Харківською єпархією січень 1937 р. – 2 червня 1937 р. Розстріляний 29 жовтня 1937 року у Вінниці.
Священномученик Павло (Кратіров), єпископ Старобільський, вікарій Харківської єпархії. Розстріляний в 1937 році.
Священномученик В’ячеслав (Шкурко), єпископ Сумський, вікарій Харківської єпархії. Народився 25.04.1886 року. Розстріляний 17.12.1937 року.
Преподобномученик Варсонофій (Мамчич Валентин Михайлович), архімандрит, народився 1875 року в Санкт-Петербурзі. Ієромонах Покровського монастиря міста Харкова. Розстріляно 19 січня 1938 р.
Преподобномученик Кіпріян (Янковський Лев Миколайович), архімандрит, народився 31 жовтня 1897 року. Проживав та служив у Харкові. Розстріляний 26.05.1938 р.
Преподобносповідник Нектарій (Мар’яш), ієромонах. Розстріляний в 1938 році.
Преподобносповідник Серафим (Загоровський), ієромонах. Розстріляний в 1943 році.
Священномученик Яків Іванович Редозубов, протоієрей, 1871 року народження, служив та проживав у м. Чугуєві. Розстріляний 19.01.1938 р.
Священномученик Микола Михайлович Загоровський, протоієрей, народився 1872 року в Охтирці, проживав у Харкові. Заарештований 17.03.1923 р., розстріляний.
Священномученик Петро Варфоломійович Дорошенко, протоієрей, народився 5.08.1882 року в м. Чугуєві. Проживав та служив у с. Преображенка (Чугуївський район). Розстріляний 17.01.1938 р.
Священномученик Миколай Красовський, протоієрей, 1867 року народження. Проживав та служив у м. Харкові. Розстріляний 15.04.1938 р.
Священномученик Іван Федоров, священик. Служив у Краснокутську. 1941 року був утоплений у вбиральні.
Священномученик Іларіон Миколайович Жуков, священик, 1863 року народження. Проживав у м. Чугуєві. Розстріляний 16.01.1938 р.
Священномученик Сергій Павлович Шипулін, священик, народився 21.12.1872 року у м. Бєльську. Проживав у м. Харкові. Заарештований 27.10.1937 р. Ув’язнений до табору на 5 років.
Священномученик Федір Овчаров, священик, 1883 року народження. Служив у Вільшанах. Розстріляний 15.04.1938 р.
Священномученик Антон Артемович Горбань, священик. Народився 22.01.1866 року у с. Горбань Полтавської обл. Проживав у Харкові. Розстріляний 22.12.1938 р.
Священномученик Іван Васильович Тимонов, священик. Народився 23.06.1879 року. Служив та проживав у с. Кочеток Чугуївського р-ну Харківської обл. Розстріляний 16.12.1937 р.
Священномученик Федір Олексійович Браїлівський, священик, 1870 року народження. Служив у Харкові. Розстріляний 23.12.1937 р.
Священномученик Володимир Миколайович Василевський, священик. Народився 06.01.1892 року. Служив та проживав у с. Введення Чугуївського р-ну. Розстріляний 11.01.1938 р.
Священномученик Микола Тимофійович Мигулін, священик. Народився 4.12.1872 року у с. Мала Вовча Вільхуватського р-ну Харківської обл. Розстріляний 12.11.1937 р.
Священномученик Віктор Миколайович Яворський, священик. Народився 2 квітня 1873 року у с. Корочино Седлецької губернії. Проживав у Харкові. Розстріляний 13.01.1938 р.
Священномученик Діонісій Андрійович Чаговець, священик. 1886 року народження. Служив у с. Андріївка Балаклійського р-ну, там же й мешкав. Розстріляний 28.12.1937 р.
Священномученик Степан Олександрович Андронов, священик. Народився 15.09.1867 року у с. Золочів, Золочівського р-ну, проживав у с. Пришиб Балаклійського р-ну. Розстріляний 13.12.1937 р.
Священномученик Іван Петрович Федоров, священик. 1871 року народження, с. Ст. Сеславине Карлівського повіту Тамбовської губернії, служив та проживав у с. Андріївка Балаклійського р-ну. Розстріляний 25.08.1937 р.
Священномученик Лук’ян Петрович Федотович, священик. Народився 13.10.1895 року. Служив та проживав у м. Ізюм. Розстріляний 17.01.1938 р.
Священномученик Олександр Миколайович Татаринов, священик. Народився 30.03.1885 року у с. Кунь Савинського р-ну Харківської обл. Жив в Ізюмі. Розстріляний 9.12.1937 р.
Священномученик Яків Ілліч Мартиненко. Народився 4.01.1878 року у с. Коротич Люботинського р-ну Харківської обл., мешкав у с. Малинівка Чугуївського р-ну. Розстріляний 16.12.1937 р.
Священномученик Павло Михайлович Краснокутський, священик. 1883 року народження с. Покровське Чугуївського р-ну, проживав у с. Зарожнє Чугуївського р-ну. З 4.02.1930 р. ув’язнений у табір строком на 10 років. Розстріляний після 1930 року.
Священномученик Паїсій Григорович Москот, священик. Народився 8.12.1869 року у с. Піски-Радьківські Борівського р-ну Харківської обл. Розстріляний 15.12.1937 р.
Священномученик Семен Кирилович Оськін, священик. Народився 24.05.1880 року у с. Піщане Старосалтівського р-ну Харківської обл., мешкав у с. Печеніги Печенізького р-ну Харківської обл. Розстріляний 05.09.1937 р.
Священномученик Микола Сергійович Єфімов, священик. Народився 3.02.1890 року у с. Верхній Салтів Старосалтівського р-ну Харківської обл., проживав та служив у с. Тернова Чугуївського р-ну. Розстріляний 16.01.1938 р.
Священномученик Гаврило Олександрович Протопопов, священик. Народився 26.03.1880 року. Служив та проживав у Харкові. розстріляно 23.05.1938 р.
Священномученик Філіп Михайлович Ординець, диякон, народився 1.06.1888 року у м. Миропіллі Харківської обл. Проживав та служив у Казанському храмі м. Харкова. Розстріляний 15.04.1938 р.
Священномученик Спиридон Макарович Євтушенко, диякон, народився 31.10.1883 року у с. Солоницівка Харківського р-ну, проживав у Харкові. Розстріляний 25.05.1938 р.
Преподобномученик Пилип (Котельников), чернець, 1878 року народження. Розстріляний 15.04.1938 р.
Мученик Іван Андрійович Кононенко, регент, народився 7.01.1880 року у с. Солохи Борисівського р-ну Харківської обл., працював та проживав у Харкові.
Мученик Андрій Миколайович Міщенко, регент. Народився 30.10.1893 року. Проживав та працював у Харкові. Розстріляний 25.05.1938 р.
Мученик Федір Федорович Поляков, хорист, 1891 року народження. Проживав та працював у м. Харкові. Розстріляний 15.04.1938 р.
Мученик Микола Федорович Дьомочкин, псаломщик, 1873 року народження. Проживав та працював у м. Харкові. Розстріляний 23.12.1937 р.
Мученик Іван Прокопович Гордієнко, псаломщик, 1898 року народження. Проживав та працював у м. Харкові. Розстріляний 15.04.1938 р.
З ними ж незліченний лик кліриків і мирян землі Слобідської, що їх імена Сам Господь знає, не внесених до тексту служб святим новомученикам.
Сьогодні, у складний час для нашої землі, коли сили зла будь-яким шляхом намагаються знищити святе Православ’я, на згадку приходять історичні події ХХ століття, коли за Конституцією Радянської влади 1919 року віруючі були позбавлені права на існування. І не випадково двадцяте століття в історії Православ’я – це епоха небачених гонінь за віру, що за своїми масштабами, цинічністю, підступністю та жорстокістю перевершує все, що коли-небудь випало на долю послідовників Христових. У ХХ столітті одна Україна дала світові більше мучеників і сповідників, аніж вся попередня історія всієї християнської Церкви.
Своїм прикладом і своїм життям вони вчать нас не дати збити себе зі шляху страшним потоком години, «натовпом». Вони викривають усіх, хто на підставі «гріховних відмовок» заявляє, що сьогодні, у ХХІ столітті, цих речей не існує. Вони викривають тих, хто заявляє, що «немає більше людей, які у своєму житті керуються Євангелієм, хто живе життям Христа». Вони змушують замовкнути тих, хто хвалиться своїм мирським знанням та мудрістю.
Страшні роки свідомого винищення християнської Церкви ще не повністю висвітлені і вимагають подолання багатьох труднощів у дослідженні. Ці сторінки історії Православної Церкви і нашого народу повинні прочитати і викарбувати у своїй пам’яті завжди.
Міркуючи стосовно подій ХХ століття і про падіння моральності у столітті ХХІ-му, можна згадати віростверджуючі слова священномученика Онуфрія (Гагалюка), який писав: «Нам необхідно нести скарби віри тим, хто його не має… і не тільки пастирям, але й усім віруючим християнам… і знецінять наші промови, але говорити потрібно, бо істина сама по собі постоїть, а у нас православних істина – Христос»[12].
Для того щоб пам’ять про новомучеників зміцнювалась у нашому суспільстві як найвеличніший за ревністю приклад духовного подвигу і стояння у вірі, Церква закликає нас примножити зусилля для поширення в народі шанування святих новомучеників і сповідників.
На завершення хочеться привести мудрі слова нашого Предстоятеля Української Православної Церкви митрополита Онуфрія: «Шанування Новомучеників і Сповідників ХХ-го століття стало яскравою віхою відродження церковного життя. Тепер майже кожного дня у році поряд з древніми мучениками звершується пам’ять того чи іншого новомученика. Видаються їхні житія, друкуються творіння, в їхню пам’ять будуються і освячуються храми. Пам’ять про новомучеників має особливо дбайливо зберігатися в тих місцях, де проходило їхнє життя, де був звершений ними подвиг заради Христа. Нове покоління християн повинно виховуватися в любові й шані до тих, хто заради віри і з любові до Христа зазнав безліч скорбот і поневірянь. Такій самовідданості потрібно нині виховувати наше майбутнє покоління. Саме справжня любов до Бога та до свого народу увінчали життя нових мучеників і сповідників вінцями нетлінної слави, якої вже ніхто не в змозі в них відібрати»
Святі новомученики та сповідники Слобобідського краю, моліть Бога за нас!
Кількість переглядів: 97
